Прощавайте, Ґабо і Мерседес

Історія останніх днів одного з найвизначніших письменників XX століття Ґабріеля Ґарсія МаркесаПрощавайте Ґабо і Мерседес — це короткі мемуари, написані Родріґо Ґарсія за кілька років після смерті його батька у квітні 2014 року. Спогади охоплюють цей останній сумний і важкий період хвороби великого письменника та розповідають про життя родини й медичні обставини, що передували його смерті. Родріґо почав писати мемуари через потребу зрозуміти, що відбувається, але він знав, що не опублікує їх, поки жива мати. Мемуари відчиняють родинні двері і дозволяють читачам побачити приватне життя родини зсередини, де ми зустрічаємо не письменника, а батька та коханого чоловіка. А ще цей емоційний і зворушливий текст приправлений чудовим почуттям гумору, яке допомагає переварити весь біль, смуток і самотність, закладені в текстах Родріґо. Видання буде доповнене фотографіями з сімейного архіву сім'ї Маркеса.Чому варто прочитати книжку «Прощавайте, Ґабо і Мерседес. Ґабріель Ґарсія Маркес і Мерседес Барча. Історія кохання у спогадах їхнього сина»?Мемуари про останні дні життя одного з найвизначніших письменників XX століття, лавреата Нобелівської премії Ґабріеля Ґарсія Маркеса.Видання буде доповнене фотографіями з сімейного архіву сім'ї Маркеса.Ніжна та глибока історія про боротьбу людини за власне життя і прийняття неминучого, а ще про вміння відпускати, яким би сильним не було кохання.Про автораРодріґо Ґарсія — народився в Колумбії, виріс у Мехіко, зараз живе з родиною в Лос-Анджелесі. Вивчав історію в Гарвардському університеті, а потім став сценаристом і режисером. Серед його театральних фільмів — «Дев'ять життів», «Альберт Ноббс», «Останні дні в пустелі», а також епізоди серіалів «На глибині шести футів», «Клан Сопрано» та пілотний випуск «Великого кохання», за який він отримав номінацію на Еммі. Він був сценаристом, виконавчим продюсером і шоураннером серіалу In Treatment на HBO, а також зняв кілька епізодів цього серіалу.ЦитатиКоли батькові було вісімдесят, я спитав, що він відчував. — З висоти вісімдесяти років справді відкривається дивовижний краєвид. І кінець уже близько. — Тобі страшно? — Мені безмежно сумно. Коли пригадую ці миті, мене щиро розчулює його відвертість, особливо зважаючи на жорстокість запитань.Батько чудово розумів, що його свідомість вислизає крізь пальці. Він наполегливо просив допомоги, раз у раз повторював, що втрачає пам’ять. Надзвичайно важко бачити людину в такому тривожному стані й витримувати нескінченне повторення. Він казав: «Я працюю з пам’яттю. Пам’ять — моє знаряддя і сировина. Без неї я не можу працювати. Допоможіть».Сто років самотності» складаються з шести поколінь роду Буендіа, але йому стало б матеріалу ще на два. Він вирішив не використовувати його через страх, що роман вийде занадто довгим і обтяжливим. Батько вважав строгу дисципліну одним з підмурків роману, особливо коли йдеться про визначення форми і меж оповіді. Він не погоджувався з думкою, мовляв, ця форма вільніша, а отже, і простіша за сценарій або оповідання. Батько стверджував, що автор або авторка роману неодмінно має скласти мапу, за його визначенням, «карколомної географії роману».