Людина з Сеула

«Людина з Сеула» — це три історії в одній: історія успіху країни, всесвітньо відомої корпорації та людини, яка намагається поєднати розбудову кар’єри в нових умовах з сімейним життям. Їх щиро й дотепно розповідає нам Френк Аренс, у минулому журналіст газети Washington Post, який обійняв ключову посаду в компанії Hyundai та переїхав до Південної Кореї. Запаморочливі блискучі хмарочоси, магазини з різними різнощами, нескінченний потік автомобілів, люди, мов з глянцевих журналів… Важко уявити, що лише якихось півстоліття тому Південна Корея була однією з найбідніших країн світу без промисловості та майже без електрики, де навіть рис і каналізація вважалися розкішшю. Сьогодні ж це держава майбутнього. Про корейське економічне диво чули всі, та що насправді ми знаємо про Країну ранкової свіжості? Побачити її зсередини, зрозуміти, завдяки чому вона досягла приголомшливих результатів, а також зазирнути за лаштунки величезної транснаціональної корпорації пропонує у своїй книжці Френк Аренс — журналіст провідної американської газети Washington Post, який докорінно змінив своє життя і світогляд затятого холостяка, одружившись із дипломаткою та обійнявши ключову посаду в корейському автобудівельному гіганті Hyundai. Книжка Френка Аренса «Людина з Сеула» була названа кращою книжкою 2016 року за версією New York Post.ЦитатиМистецтво нунчіНунчі перекладається як «оцінювати на око», але найкращим визначенням є «читати між рядків». Найближчий відповідник — читати мову тіла. Але нунчі — значно тонше і складніше, ніж це. Якщо ти кажеш своєму керівникові, що хочеш взяти один з виділених відпускних днів і він погоджується, ти повинен використати своє нунчі, щоб витлумачити вираз його обличчя, тон голосу, його поточний робочий статус, його амбіції, його оцінку вмінь та способу мислення членів твоєї команди, твою роботу і ранг відносно нього, його роботу і ранг відносно його боса, обставини його особистого життя тощо, щоб визначити, чи він часом не має на увазі «ні». Працівники, які вправно підіймаються кар’єрною драбиною, добре володіють мистецтвом нунчі.Клімат невичерпних можливостейЦе був клімат невичерпних можливостей для енергійних молодих підприємців, як Чон Чжу Ен, який відкрив автомобільну майстерню в Сеулі у 1940 році, під час японської колоніальної окупації. Розповідають, що Чон водив японських окупантів за носа, кажучи, що їм потрібні нові запчастини до автомобілів. Він знімав старі, але справні запчастини, натирав їх до блиску та повертав на місце, вимагаючи від японців плати за нові запчастини. Коли японці відступили, Чон використав свої заощадження з автомайстерні, щоб заснувати Hyundai Group у 1946 році, що з’явилася на світ як будівельна компанія, яка виконувала державні замовлення з відбудови Кореї після війни.Виділитися з натовпуОдна моя корейська подруга сказала мені: «У Кореї ми вчимо наших дітей не бути видатними». Така заява здивувала мене, зважаючи на те, як у країні всіляко заохочують академічний успіх. Але тоді я на секунду замислився. І сказав: «Думаю, що ти хотіла сказати: «Ми вчимо дітей не виділятися з натовпу». Так?». «Так, ти маєш рацію», — засміялася вона. Я розповів їй: «У США ми вчимо наших дітей щосили старатися, щоб виділитися з натовпу».Хан і чонОдин письменник назвав його «колективною меланхолією», що допомагає зрозуміти це поняття, бо в ньому є значення спільності. Хан відчувають індивідуально, але це колективний досвід. Це відчуття, що ми всі погрузли в цьому разом, з усіма нами повелися погано, і ми чекаємо на відновлення справедливості. Справді, багато людей, які вивчали історію успіху Кореї, пояснюють його поняттям хан. Переживши сотні вторгнень у своїй історії, втерти носа Toyota і Apple у їхніх же іграх — це, якщо вжити корейську приказку, «як лежачи поласувати рисовими пиріжками».Стратегія на обідОдного разу я запитав колегу, чому б Hyundai не змінити години обіду, щоб зменшити черги: наприклад, працівники з непарних поверхів могли б виходити на обід з пів на дванадцяту до пів на першу, а працівники з парних поверхів — з полудня до першої дня. Він був упевнений, що всі так звикли, що обід починається опівдні, що корейський мозок ніяк не зможе по-іншому. Якщо перефразувати слова Пітера Друкера, то культура з’їла стратегію на обід.Примітивна енергіяУ рекламних матеріалах Korean Air написали: «Завітайте до Найробі з Korean Air та насолодіться великою африканською саваною, сафарі та корінним населенням, сповненим примітивної енергії». Ця реклама стала об’єктом насмішок у Twitter, і Korean Air швидко попросили вибачення. Добродушні кенійці зреагували спокійно, а один навіть твітнув: «Сьогодні планую пополювати на левів, а тоді, можливо, на слонів, щоб вгамувати мою #примітивну енергію».